Владимир Владко - Сивий Капiтан (на украинском языке) Страница 103

- Дивись теперь! Дивись! - вигукнув Олесь.

Бiлий корабель, наче не помiчаючи сигналiв, сунув тим самим курсом, повз острiв.

- Вони не бачать нас, Алексо, - боязко сказала Марта.

- Ти так думаєш? Гаразд, на всякий випадок я дам ще сигнали, зараз, зараз!

Вiн знов перезарядив пiстолет, радiючи, що в його рукоятцi був запас ракет. I знову з острова в напрямi бiлого корабля простягайся двi тривожнi червонi лiнiї.

Але, мабуть, вони були вже зайвими. Бо майже водночас бiлий корабель подав свiй сигнал-вiдповiдь: довгий i протяжний гудок розлiгся над морем.

- Вiн спиняється, спиняється! - щосили радiсно гукнула Марта, не тямлячи себе вiд радостi.

Так, бiлий корабель спинявся. Деякий час вiн ще посувався вперед, але дедалi повiльнiше. I ось вiн зовсiм спинився. Було видно, як з нього спускали шлюпку.

- Я все розповiм нашим, вони вiзьмуть нас, - збуджено говорив Олесь, i вас, i Валенто, й iнших... - i раптом спинився.

Болiсна думка прорiзала його свiдомiсть. Так, корабель вiзьме всiх... всiх, крiм Сивого Капiтана, який навiки залишиться в глибинах синього моря, де вiн знайшов свою загибель разом з його чудесним створiнням, "Люцифером"... Наче живе, постало перед юнаком тонке обличчя Ернана Рамiро, з його гострими свiтлими очима, з шапкою кучерявого волосся, серед якого бiлiє сиве пасмо... i лагiдна усмiшка, що так прикрашала це суворе обличчя, i голос Ернана Рамiро, дружнiй, теплий...

Це живе обличчя вимальовувалося перед Олесем на синьому фонi моря, таке ясне, таке чiтке. А потiм воно почало танути, стало туманним i, нарештi, зовсiм прозорим, як згадка, як невимовно сумна i в той же час близька й рiдна згадка про дороге й миле, що нiколи не залишає нас, хоч i навiки зникло з нашого життя...

Бiла шлюпка наближалася до скелястого берега острова Тарквенiдо, бiла шлюпка з червоним радянським прапором на кормi...

1959