Василий Бережной - Загадкова Нова (на украинском языке)

Тут можно читать бесплатно Василий Бережной - Загадкова Нова (на украинском языке). Жанр: Фантастика и фэнтези / Научная Фантастика, год неизвестен. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте FullBooks.club (Фулбукс) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Василий Бережной - Загадкова Нова (на украинском языке)

Василий Бережной - Загадкова Нова (на украинском языке) краткое содержание

Прочтите описание перед тем, как прочитать онлайн книгу «Василий Бережной - Загадкова Нова (на украинском языке)» бесплатно полную версию:

Василий Бережной - Загадкова Нова (на украинском языке) читать онлайн бесплатно

Василий Бережной - Загадкова Нова (на украинском языке) - читать книгу онлайн бесплатно, автор Василий Бережной

Бережной Василий Павлович

Загадкова Нова (на украинском языке)

Василь Бережний

Загадкова Нова

Зеленава вечорова iмла облягала Руїни. Сухорлявий старий Му причалапкав своїми тоненькими нiжками до прозорої стiни, щоб подивитися, чи двiр уже виповнений тiнню? Чи зацвiтає небо пелюсточками? Стоячи, вiн почовгував черевиками iз цупкої сирицi, пiд хiтиновим панцирем на спинi наче пробiгали мурашки: Му трохи хвилювався, очiкуючи Прихильникiв Духу. Глибоко схованi маленькi очицi сухо поблискували, вiдбиваючи зеленкувате розсiяне свiтло, що вже зникало в темних тiнях.

Отак, власне, вiн почувався кожного разу перед нiчним пильнуванням. Нiби й не боявся Ватага, проте неспокiй охоплював усе єство - було радiсно i водночас тривожно. Може, саме цiєї ночi Дух скаже щось iнше? Адже з самого початку - прокотилося вже багато дискiв за обрiй - вiн повторює одне й те ж, та ще й сердито. А може, в тiй скриньцi нiякого Духу нема? Треба б туди заглянути. I за пелюстками у небеснiй високостi стежити цiкаво, особливо коли з'являється Нова... Дехто з Прихильникiв Духу вважає, що пелюстки залiплять усе небо, i тодi зникне темрява, буде свiтло, хоч i диск закотиться. От i потрiбно дивитися крiзь магiчну Палицю, примiчати новi й новi небеснi квiти.

Унизу зовсiм потемнiло, а онде i перша пелюсточка зринула... Чи Тан принесе сьогоднi якийсь образ? Вiн уже знайшов декiлька i невтомно розшукує ще. Хто вони, тi, що зображенi на полотнах? Кмiтливий Ти твердить... О, чути шарудiння, це вже вони!

Му задрiботiв до дверей. Справдi, прийшли Прихильники Духу - високий Тан i низенький, йому до плеча, Ти.

- Нехай буде твоя мудрiсть! - привiтали господаря писклявими голосами.

- Нехай Дух буде прихильний до всiх нас, - звично вiдповiв Му i кинув погляд на чорну скриньку з бiлими зубами-клавiшами.

Тан вийняв з-пiд лахмiття, що звисало йому з плечей, чималий чотирикутник, загорнений у смугасту ганчiрку. Так i є - ще один образ!

- Оце знайшов аж на околицi Великого Руйновища, - сказав, розгорнувши ганчiрку i ставлячи картину пiд стiною, поряд з тими, що принiс ранiше.

Му взяв кресало, ударив кiлька разiв по кременю - сипнули iскри, i трут затлiвся. Швидко пiднiс його до смолоскипа, дмухнув, i в помешканнi стало видно, як удень. Усi трос поставали навколiшки, щоб роздивитися новий образ. Перед ними було не одне обличчя. На пiску бiля самiсiнької зеленої води сидiло i лежало кiлька постатей - молодi жiнки та чоловiки.

- Це морськi iстоти, - прописклявив Ти, - бачите, вони не вiдходять вiд свого середовища, вибрались подихати та й погрiтися.

- Так, - пiдтримав свого колегу Тан, - їхнє тiло зовсiм не мас твердої хiтинової оболонки, натомiсть м'яка шкiра, вочевидячки пристосована до води.

- А їхнi голови? Погляньте - на них довга густа шерсть! - докинув Ти, ще й тоненькою рукою вказав.

Справдi, на головах iстот добре видно було зеленаву шерсть.

Тепер обидва Прихильники Духу поглянули на Му - що то вiн скаже?

Старий пильно вдивлявся в постатi на картинi, неначе очiкував, що вони обiзвуться i самi розкажуть про себе.

- Я гадаю, - нарештi заговорив Му, - це нашi предки. Те, що на них майже немає одягу, нiчого не доводить. На iнших образах одяг є, на деяких аж занадто. Навiть голови вбранi.

- А де хiтиновi панцирi? - рiзко спитав Ти. - Це зовсiм iнший бiологiчний вид!

- Може, це "прибульцi з Неба", - сказав Тан, - i ми живемо на їхнiх Руїнах. Адже невiдомо, хто побудував i хто зруйнував громадища, якi дiсталися нам у спадок.

- Дух! - верескиув Ти. - Це його дiяльнiсть!

Тан i Ти з острахом оглянулись на чорну скриньку", що наче шкiрила зуби в миготливому свiтлi смолоскипа, лише старий Му не зворухнувся. Роздумливо сказав, не вiдриваючи погляду вiд картини:

- Наш розум ще блукає в зелених сутiнках, i часто навколишнє йому здається iнакшим, нiж воно є насправдi. Пiднесiть палець до ока - закриє кам'яну гору. А хiба вiн такий великий? Отож, очевидне не завжди точне... Я гадаю, нашi предки - отакi, як бачимо зображення,- жили тут споконвiчно, спорудили велетенськi житловi осередки, i навiть отой Дух, що обзивається iз скриньки, створили вони.

- Тодi як же пояснити таку велику рiзницю в будовi тiла? - майже пошепки спитав маленький Ти, повернувши свою голу плескату голову в бiк старого Му.

- Щось, мабуть, сталося в Природi, - вiдповiв мудрець. - Якийсь катаклiзм... От i виник на нашому тiлi хiтин - захисна оболонка. Ллє не в кожного однакова... - Старий пiдвiвся, розв'язав пояс i, ставши перед смолоскипом, розхилив поли потертого халата: - Подивiться. Раз уже ми заговорили про хiтин...

Тан i Ти пiдхопилися та так i застигли: живiт i груди в старого Му такi ж, як i в тих, що коло моря! Майже одночасно обидва простягли руки i доторкнулися до зморшкуватого тiла. Хiтину не було й слiду! Бридливо вiдсмикнули пальцi, перезирнулися. I щось, мабуть, лихе побачив у тому перезирку старий Му, бо, загортаючись полами, гостро пошкодував, що видав свою таємницю. I нащо було?.. Цi двоє Прихильникiв Духу ще не можуть збагнути багатьох речей. Ось недавно була в них дискусiя про костянi фiгурки - коники, чоловiчки, на якi натрапляють в рiзних мiсцях. Як вiн не доводив, що то для гри, для змагання умiв, про що сказано i в розшифрованих текстах, обидва твердили своє: то ритуальне начиння, у свiтлим фiгурках втiлюються добрi духи, в темних - злi. Му скрушно зiтхнув.

- Ми не знали... - обiзвався Тан i замовк.

- Для того ж я й показав, щоб знали: всi ми - нащадки отих дужих, якомога спокiйнiше промовив Му.

- Приблуд... чи то пак, прибульцiв? - докинув Ти.

- Мудрий Му вважає: вони i ми - ланки одного ланцюга, - заговорив Тан, чомусь вiдводячи погляд убiк. - То чим же пояснити, що вони геть усе зруйнували? I де вони подiлися?

- Ага, де вони подiлися? - аж навшпиньки став низькорослий Ти.

- Свiт наш сповнений таємниць... - розвiв руками Му. - Як зникли нашi пращури, ми ще не знаємо.

- I не дiзнаємось, якщо нам не допоможе Дух, - затрусив головою Тан i показав рукою на чорну скриньку.

- Мусимо покладатись на свiй розум, - видовженими пальцями Му потер чоло. - Вiн уже прокидається... А щодо коробки... Треба заглянути - що там усерединi? Чому завжди говорить одне й те ж?

- Заглянути? Там же немає жодної щiлини! - здивовано верескнув Ти.

- Щiлину можна пробити.

- Нi, нi, - замахали руками Тан i Ти. - Блюзнiрство!

"Ех, бiдолашнi, - подумав Му, - мiцно ж тримають вас пазурi незнання..."

Чорна коробка нiби смiялася, виставивши бiлi зуби-клавiшi. Тан i Ти наблизились до неї навшпиньках. Як завжди, першим почав торкатися клавiшiв Тан. Ледь-ледь, наче вони припiкали. Одну за одною, не проминаючи. Перший ряд, другий, третiй...

Нашорошили вуха, невiдривно дивилися на круглий отвiр, закритий блискучою сiточкою. Спочатку почулося шипiння, потiм сердитий голос сказав:

Перейти на страницу:
Вы автор?
Жалоба
Все книги на сайте размещаются его пользователями. Приносим свои глубочайшие извинения, если Ваша книга была опубликована без Вашего на то согласия.
Напишите нам, и мы в срочном порядке примем меры.
Комментарии / Отзывы
    Ничего не найдено.