Василий Бережной - Сонячна сага (на украинском языке)

Тут можно читать бесплатно Василий Бережной - Сонячна сага (на украинском языке). Жанр: Фантастика и фэнтези / Научная Фантастика, год неизвестен. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте FullBooks.club (Фулбукс) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Василий Бережной - Сонячна сага (на украинском языке)

Василий Бережной - Сонячна сага (на украинском языке) краткое содержание

Прочтите описание перед тем, как прочитать онлайн книгу «Василий Бережной - Сонячна сага (на украинском языке)» бесплатно полную версию:

Василий Бережной - Сонячна сага (на украинском языке) читать онлайн бесплатно

Василий Бережной - Сонячна сага (на украинском языке) - читать книгу онлайн бесплатно, автор Василий Бережной

Бережной Василий Павлович

Сонячна сага (на украинском языке)

Василь Бережний

Сонячна сага

- Бам-бум-банг!..

Теплi, золотистi звуки проймають мозок, усе тiло, а воно ж цiлу вiчнiсть пролежало скоцюрблене вiд холоду, скуте клiнiчною смертю.

- Банг-бум-бам!

Очi Вайза Омнiсiєнта розплющились, але нiчого не бачили. Сизий морок поглинав усе: i металевi стiни камери анабiозу, i вiдчинений люк, i електроннi очi приладiв.

- Бум-банг-бам!..

Морок посвiтлiв, з'явилась невиразна, ще не окреслена думка: "Настало... скiнчилось... пора..." Вiдчув, що приходить до тями, але ще довго лежав непорушно, тiльки клiпав очима. Отже, сталось! Електронний космонавт вивiв їхнiй корабель до Сонячної системи, вивiв з неймовiрної далечi космосу - без анабiозу вони б не витримали такої тривалої мандрiвки,i ось прозвучав сигнал, заклик до життя. Прокидайтесь, вставайте, астронавти, ви вже в своїй планетнiй системi, ви на порозi рiдного дому!

Вайз наморщив лоба: а скiльки ж це часу минуло на Землi? Попереднi пiдрахунки - ще тодi, перед анабiозом - показували бiльше десяти тисяч рокiв. Якщо мiркувати взагалi - це чистiсiнька абстракцiя, отi десять тисяч рокiв. А якщо згадати рiдних, друзiв... Тут, на кораблi, вiн i Модеста постарiли на якихось п'ятнадцять рокiв, а там... Чи хоч вiдомi для нащадкiв iмена їхнiх сучасникiв, слава яких ширяла по всьому свiту? Чи, може, довгi столiття мрiй, боротьби, сподiвань i розчарувань вмiщаються в одному абзацi сучасної iсторiї? Епоха атомної, потiм гравiтацiйної, нейтринної, може, ще якоїсь iншої енергiї... Вiк харчової синтетики... А їхнiй корабель? Це було б жахливо, коли б iсторiя - людська, земна iсторiя - забула про "Спис"...

- Вiтаю з поверненням!

Омнiсiєнт скосив очi i побачив блiде обличчя Модести.

- Дякую, вас також.

I одвернувся. Це обличчя остогидло йому за останнi роки експедицiї, набридло, як отi сухi концентрати, як дистильована вода пiсля циклу регенерацiї. "О, хоча б швидше фiнiшувати, - думав Вайз, - а там викреслю тебе з пам'ятi, нашi життєвi орбiти нiколи не перетнуться. Хiба це дiвчина? Електронна машина. Нiяких емоцiй, аналiтичний розум, та й годi. Хоча... нерви, все це нерви. Коли я її вперше побачив... Ех, краще не згадувати... А втiм, якщо все зважити... Коли б не цей її аналiтичний розум, то з нас давно б уже був рiй атомiв... Але її командирський тон... I чому вона не полюбила мене? Коли б же тут був ще один, а то... Ну, нiчого, скоро фiнiш!"

- Вайзе, пора... У нас багато роботи. Бiотрон чекає на вас.

- Знаю, знаю, - гамуючи роздратованiсть, вiдказав Омнiсiєнт.

Почав поволеньки здирати з себе пластикову упаковку, пiдвiвся. А вона вже встигла прийняти бiотрон, причепуритися - метка. Окинула його уважним поглядом карих очей:

- Буду в рубцi.

I вийшла, похитуючи округлими формами. "Ну, й iди собi... "В рубцi..." А де ж тобi ще бути?"

Бiотрон повернув i Вайзовi бадьорiсть, до рубки вiн зайшов у доброму настрої. Ще кiлька тижнiв, i вони будуть на Землi... Звичайно, там уже iншi поколiння, зовсiм iнше життя, але це ж - рiдна планета! Не те, що тi непривiтнi кам'янi брили, якi траплялися на їхньому шляху. Земля... Чудо! пiсня! казка! - ось що таке Земля.

Модеста згорбилась, прикипiла до пульта i зараз нагадувала йому велику чорну галку.

- Яка вiдстань?

Вона довго мовчала, i це стривожило Вайза, Рiзко ступнув до неї, поторгав за плече, нiби сонну.

- Яка вiдстань, питаю?

Модеста нарештi вiдвела голову, i вiн побачив у її очах причаений переляк.

- Тут щось... не те. Подивiться, Вайзе.

Встала, даючи йому мiсце бiля пультового екрана.

- Що це? - скрикнув Омнiсiєнт. - Чужа зоря?!

Гiгантське, трохи нiби пригашене свiтило займало пiв-екрана. Жодної планети телескопи не зафiксували. Дiаметр зорi - 260 мiльйонiв кiлометрiв. I їхнiй "Спис" невiдворотно мчить до цього розжареного гiганта...

Вайз похолов, учепiрився за край пульта, аж пальцi побiлiли. От тобi й Земля... Енергетичнi запаси вичерпанi на розгiн корабля, лишилося тiльки для посадки. А вiн ще будував усякi плани, мрiяв... Кiнець. Катастрофа. I все це - вона, Модеста.

Рiзко схопився з крiсла - руки зiгнутi в лiктях, кулаки стиснутi, з очей - колючки.

- Як це розумiти?!

Вона заклiпала вiями:

- Не знаю.

Цей її притишений голос чомусь ще дужче розлютив Омнiсiента.

- "Не знаю"!.. А хто ж задавав програму?

- Заспокойтеся, Вайзе.

- Скоро ми заспокоїмось навiки. Але перед тим... Як, по-вашому, за злочин треба вiдповiдати?

- Я не зробила нiякого злочину.

- Ви склали i ввели в електронний мозок неточну програму. Це не злочин?

- Не впадайте в iстерику, Вайзе.

Вiн пiдступав усе ближче, люто прискаючи словами:

- Украла день повернення! Нiкчемне створiння... А ще взялося командувати кораблем!

Пальцi йому розчепiрились, голова подалася вперед.

- Ви що, збожеволiли, Вайзе? Ситуацiя...

- Я покажу тобi ситуацiю, - прошипiв, палячи її гострим поглядом. Однаково лишилося мало...

- Схаменiться!

Лице її поблiдло, але стояла, не рушаючи з мiсця. їх роздiляло кiлька крокiв.

- Ви втрачаєте, Вайзе, людську...

- Уже втрачено все!

Ще мить - i його руки стиснули б її мертвою хваткою. Але Модеста вихопила свiй командирський променевий пiстолет, i лискуча цiвка одразу привела Вайза до тями. Вiн нiби наштовхнувся на щось гостре, скривився, кволо змахнув рукою та й почовгав до свого сидiння.

- Ганьба, Вайзе, - обiзвалась Модеста. - Ви втратили людську подобу...

Вiн довго мовчав, потiм буркнув:

- Скоро втратимо й шкуру.

Здавалося, його злоба вляглася, i вiн збайдужiв до всього, не дивився нi на свою супутницю, нi навiть на екран, який повнився золотом невiдомого сонця.

- Тут щось загадкове, незрозумiле, - примирливо говорила Модеста, - а ви... перелякалися.

- Я перелякався? - Вайз пiдвiвся i знову сiв. - Хоча так, ви маєте рацiю: перелякався. Мене ошелешило. Катастрофа - хто її сподiвався? Несправедливiсть долi, безглузда жорстокiсть - ось що нестерпне.

- Нам треба уточнити параметри цього сонця, - сказала Модеста i знову сiла до пультового екрана. - Особливо мене цiкавить швидкiсть вiдносно зiрок. Можливо, ми летимо правильно, але за роки нашої експедицiї...

- До Сонячної системи заблукав зоряний гiгант - це ви хочете сказати? Вайз пiдiйшов упритул. - Нi, дорогенька, в космосi такого не буває, зустрiч двох сонць - подiя майже неймовiрна.

В його приглушеному голосi звучала ущиплива iронiя. Модеста ворухнулася, певне, хотiла встати, але не встигла. Враз її шию здушило лiктем, i в очах потемнiло. Отямилась посеред рубки на пiдлозi. Променевий пiстолет був у руцi Вайза.

- Ну, от зараз ми й розберемося... Не треба хвилюватися, я не вбивця...

Вiн стояв за кiлька крокiв вiд неї, розкарячивши ноги. Цiвка пiстолета виписувала в просторi криву.

Перейти на страницу:
Вы автор?
Жалоба
Все книги на сайте размещаются его пользователями. Приносим свои глубочайшие извинения, если Ваша книга была опубликована без Вашего на то согласия.
Напишите нам, и мы в срочном порядке примем меры.
Комментарии / Отзывы
    Ничего не найдено.